У центрі Ніжина – на літньому майданчику біля кав’ярні по вулиці Прощенка зустріла Григорія Миколайовича Янченка. Того самого незламного військового волонтера, знаменитого на всю Україну дядю Гришу – переможця конкурсу «Благодійна Херсонщина», почесного громадянина Херсона, лицаря ордену «Народний Герой України».
Чи ж могла пройти повз цієї легендарної людини, яка, пересуваючись на колісному візку, ось вже десять років поспіль збирає кошти для Збройних Сил України? Наразі його донат на ЗСУ вже перевалив за 9 мільйонів гривень і це, як, зазначив сам дядя Гриша, не межа. «Скільки дужатиму їздити по Україні, стільки й збиратиму", наголосив 77-річний херсонець в нашому імпровізованому інтерв’ю. А, втім, як розповідав мені Григорій Миколайович, народився він на Чернігівщині, в Ічні. Після військової служби переселився в Херсон.
-Як орки зайшли в місто, щоб дошкулити їм, спеціально з синьо-жовтим прапором та прапором «Правого сектору» їздив по місту, — розповідає.- Переважно серед них були буряти й чеченці, ну, ще хіба донецькі та луганські перевертні. Очі їм мозолив, однак інваліда не чіпали. Тоді я на свій день народження у липні одягнув вишиванку й під патріотичні пісні, що лунали з колонки, проїхався вулицями. Люди мене вітали, донатили, усміхалися – це було приємно. І на День української Незалежності теж у вишиванці дефілював центром Херсону. І знову мене не чіпали, я зрозумів, чому, вже потім, як перед початком їхнього так званого референдуму прийшли до мене додому, агітували, щоб взяв у ньому участь. Довелося перед цим самим дійством з дому вночі тікати…
За словами Григорія Миколайовича, за роки війни він побував практично у кожному обласному центрі й багатьох районних та містечках. Усі їхні назви хлопці з вдячністю виписали на прапорах, з якими дядя Гриша курсує від міста до міста.
Зараз єдине, про що дуже жалкує, це те, що не був поруч з покійною дружиною , коли з нею трапився інсульт. Може, каже, зміг би врятувати свою Тамару…
-У Ніжині перед тим я був чотири роки тому, — продовжує знайомити зі своїми волонтерськими мандрами дядя Гриша. – Цього разу мене попросив заїхати до свого брата знайомий ніжинець Юрій Казаховський, боєць батальйону «Чернігів», я допомагав їм ще з Маріуполя. Брат його мене зараз і супроводжує по Ніжину. А під час свого попереднього приїзду на Чернігівщину тоді відвідав Ніжин, Ічню, Батурин, Чернігів, був у Крутах. Я тут проїздом із Сум, завтра буду вирушати на Київ, далі – на Запоріжжя, звідти до хлопців на передок. Хочу особисто з хлопцями зустрітися, подякувати їм за їхню мужність, героїзм та патріотизм…
Поруч з Григорієм Миколайовичем побачила молоду тендітну жінку. Познайомилися з нею. Софія Карнаух теж підійшла до дяді Гриші подякувати йому за ту велику справу, яку він робить, піднімаючи дух нашим хлопцям, власним прикладом показуючи, як можна любити Україну й захищати її, навіть сидячи в інвалідному візку.
-Вперше дядю Гришу я побачила чотири роки тому в Ніжині, — розповідає дівчина. – Ми були ще студентами і в нас була запланована така патріотична зустріч. Ми спитали тоді в нього, як ми можемо допомагати. Відповідь була лаконічна: спробуйте плести маскувальні сітки – вони завжди хлопцям потрібні…
Зараз Софія проживає в Прохорах і вони зі своїм маленьким волонтерським колективом, який назвали «Теплий тил» вже сплели й передали на передову майже 15 тисяч квадратних метрів маскувальної сітки. А ще в’яжуть шкарпетки, підстилки для сидіння, передають смаколики, овочі, медикаменти, засоби гігієни та інші необхідні в повсякденному фронтовому житті бійців речі. Активно співпрацюють з волонтерською громадською організацією «Українська незламна душа» і разом з усіма нами чекають додому наших хлопців з перемогою…
Доки розмовляла зі своїми співбесідниками, до дяді Гриші постійно підходили люди, дякували йому за ту велику справу, яку він робить, фотографувалися з легендарним волонтером і, звісно ж, кидали у скриньку гроші. А одна жіночка, підприємиця, прислухавшись до нашої розмови, поклала гроші у скриньку дяді Гриші та ще й передала для прохорівських волонтерок – на матеріали для маскувальних сіток…
Ось такі вони, наші люди. Справжні. Сильні. Незламні…
КАТЕРИНА ГАВРИШ
фото автора
