Готуючись до презентації виставки, Катерина Онищук дуже зраділа вчасному подарунку музею — фігурці чудернацького звіра, виготовленій на Васильківському майоліковому заводі
Такі керамічні вироби ще збереглися в будинках багатьох із нас. Їх уже рідко виставляють на видні місця, здебільшого зберігають десь у коробках або на горищі. Ці фігурки та посуд із порцеляни, майоліки та фаянсу часто дарували, проте рідко використовували в побуті. Чомусь дехто й досі думає, що вони були виготовлені в росії. Насправді ж вони українські. Виставкою «Сила крихкості» Корюківський історичний музей повертає порцеляну в культурне життя корюківчан.
Нещодавно, до Дня міста в Корюківці, у музеї відкрили виставку кераміки, яку презентувала наукова співробітниця музею Катерина Онищук.
— Почалося все з того, що понад три роки тому ми заповзялися зібрати колекцію порцеляни радянського періоду. Одразу прилетіла претензія: «Ага, ностальгуєте за «совком?» — пригадує Катерина Онищук. — Довелося людям пояснювати очевидні речі: не все, що створювалося під час «совітів», просякнуте комуністичними ідеями. Майже всі експонати нашої виставки створені українськими художниками, скульпторами й керамістами на українських заводах художньої кераміки, і все це є нашою культурною спадщиною, яку ми сьогодні змушені захищати.
Краще зберігати, ніж відновлювати
Катерина зазначила, що більшість представлених експонатів — з приватних колекцій корюківчан і надані мистецькою школою ім. О. С. Корнієвського. Пошкоджені експонати музей не виставляє, однак виняток зробили для вази-серветниці 19 століття німецького виробництва.
Та сама пошкоджена вазочка-знахідкаАвтор: Наталія Рубей
— Ця вазочка була знайдена сорок років тому під час легальних земляних робіт у Петровій Слободі на місці, де раніше стояв маєток панів Раєвських, — розповіла Катерина. — Розуміємо, що це одиничний артефакт, а тому забрали його до фондів музею. Вазочка пошкоджена, на ній не вистачає невеликої частини. Художник-реставратор, до якого ми звернулися, запевнив, що її можна відновити, коштуватиме це 8 тисяч гривень і займе два місяці.
До чого я веду? До того, що руйнувати легко — це нічого не коштує. На відміну від того, щоб відтворити, відновити чи щось створити — Катерина Онищук
Як зазначила Катерина Онищук, порцеляна (або фарфор), яку ще називають білим золотом, є великим досягненням України. І варто цікавитися її історичною та культурною цінністю.
За радянської доби в Україні працювали 15 керамічних заводів. Кожен із них намагався зробити свою продукцію унікальною. Для цього шукали перспективних майстрів, яких всіляко утримували різними благами, бо вільні художники мислили ширше, аніж це давало змогу робити масове виробництво.
Крихкі, проте цінні експонати
Приклад талановитих українських майстрів художньої кераміки — скульпторка-фарфористка Оксана Жникруп зі своїм чоловіком-скульптором Владиславом Щербиною, подружжя Валерія та Надії Протор'євих, Юрій Курілін тощо.
Експонати з історією
Серед скульптурок і виробів із порцеляни, які були того часу в українців, часто зустрічалися такі, що в вигляді півника та рибок (графин і чарки). Вони користувалися особливою любов’ю й корюківчан. Як зазначила Катерина Онищук, їх здебільшого купували на подарунок, але рідко собі, бо насправді вони були незручні у користуванні.
Такі «рибки» були чи не в кожному домі. У синьому або білому кольорахАвтор: Наталія Рубей
Найменше представлена на виставці продукція Баранівського порцелянового заводу. Їхня порцеляна була найтоншою й найкращою, тому за нею досі ганяються перекупники та колекціонери.
Вироби Баранівського порцелянового заводуАвтор: Наталія Рубей
Рідко в кого вдома не було декілька чайних або кавових сервізів із порцеляни, котрі на той час були своєрідним показником добробуту родини. Їх збирали, дарували на ювілеї чи весілля, втім, майже ніколи не використували в побуті. Свого часу пропозиція переважила попит, і заводи були змушені виплачувати зарплату працівникам товаром. Три сервізи, які представлені на виставці в музеї, якраз були виплачені у якості зарплати головному бухгалтеру Городницького порцелянового заводу.
На другому плані — два бартерні сервізи, якими виплатили зарплату головному бухгалтеру Городницького порцелянового заводуАвтор: Наталія Рубей
— «Перша книга» — ще одна з цікавих статуеток-мільйонників, яка часто стояла на столах і в сервантах, — розповідає Катерина. — Її створила жінка, повз творчість якої ми щодня ходимо в Корюківці й не здогадуємося про це. Інна Коломієць, талановита українська скульпторка-монументалістка, шість років працювала над пам’ятником жертвам Корюківської трагедії, який був відкритий у 1977 році.
Повз витвір рук сучасного миргородського скульптора Юрія Куріліна мешканці та гості міста теж проходять щодня. Це пам’ятник «Героям Чорнобиля». Його художня майстерня «Жива Глина Миргородська» — родинна справа, яка на сьогодні є найбільшою в Україні з виготовлення сувенірів із глини ручної роботи. Деякі представлені на виставці в Корюківці.
Як мало ми знаємо про українську кераміку!
Як керамічні вироби потрапляли в домівки корюківчан, а згодом і до музею? Дехто з містян отримував їх у подарунок при виході на заслужений відпочинок чи на день народження дітям. Інші «переїхали» до музею, завдяки небайдужим новим власникам придбаного житла, де такий скарб залишився від попередніх мешканців. Чимало кераміки привезено корюківчанами з відпочинку на морі.
Українська кераміка, зокрема, порцеляна не повинна канути в забуття. Працівники Корюківського історичного музею просять передавати такі вироби їм на збереження. Краще, аніж у музеї, вони ніде не збережуться.
Виставка «Сила крихкості» у Корюківському історичному музеї триватиме до кінця серпня.
