Закоханий в Україну
П’ятого серпня виповнюється 180 років із дня народження талановитого живописця, представника реалістичного мистецтва, симпатика України – Іллі Юхимовича Рєпіна.
Народився майбутній художник у 1844 р. в слободі Осинівка біля Чугуєва Харківської губернії, у сім’ї військових поселян (одним із його предків був український козак Ріпа). Початкові навички живопису юнак отримав від чугуївських іконописців. Палке бажання стати професійним художником привело І. Рєпіна до Петербурга, але з першого разу йому не вдалося вступити до Академії мистецтв. Згодом, після підготовчих курсів, де викладав І.М. Крамськой, у січні 1864 р. він став учнем Академії мистецтв. Саме в цей час проявилася важлива риса творчого метода І. Рєпіна. Багатосторонність його інтересів, бажання охопити всі сторони людського життя знайшли вираження в захопленні різними темами й сюжетами. У рік закінчення Академії талант художника розкрився в програмній роботі на євангельський сюжет «Воскресіння дочки Яіра» (1871 р.), за яку він отримав Велику золоту медаль і право на студійну подорож до Італії та Франції для удосконалення своєї майстерності.
І. Рєпін із задоволенням писав пейзажні етюди, нариси, замальовки, натюрморти, малював вуличні сцени, портрети на замовлення. Після повернення із-за кордону у 1876 р. у його житті починається той період творчості, коли на повну силу розкривається могутнє обдарування. Здається, немає таких тем, жанрів, сюжетів, які були б не під силу майстру. На кожній виставці Товариства передвижників, членом якого він був з 1878 р., з’являлися його роботи. Навколишнє життя давало митцю великий запас вражень, які потім втілювалися на полотнах: «Повернення з війни» 1877 р., Проводи новобранця» 1878 р., «Вечорниці» 1881 р. та ін.
Художник гостро відчував неповторну індивідуальність кожної людини, вдало висловлював її жестом, позою, рухом. Кожен його портрет – це розповідь про людину в цілому, її світогляд, характер і манеру триматися. Як приклад – зворушливий портрет матері Тетяни Степанівни Рєпіної (1867 р.), М. Мурашка (1877 р.), М. Ге (1880 р.), В.В.Тарновського (1880 р. «Гетьман»), М. Глінки (1887 р.), С. Тарновської, Т. Шевченка (1888 р.), В. Короленка (1912 р.). Діапазон творчості майстра пензля був настільки широким, що на ряду з портретами глибоко психологічними, повними драматизму та трагізму, він міг цілком віддатися зображенню дитячої чарівності, як у портреті маленької доньки, або передати все своє душевне тепло, як у картині «Відпочинок» 1882 р.
Життя й творчість Іллі Юхимовича пов’язані з Україною. Живописець з великою любов’ю та повагою ставився до українського народу, вивчав його історію та культуру. Майстер історичної та жанрової картини, видатний портретист, блискучий колорист, тонкий лірик, автор епічних полотен, залишив колосальну творчу спадщину. У його творчому доробку такі картини на українську тематику як пейзажі Чугуєва 1877 р., «Українська селянка» 1880 р., пейзаж «Качанівка» 1880 р., «Українська хата» 1880 р., «Мальви» 1880 р., «Українка» 1881 р., «Запорожець» 1884 р., «Козак» 1889 р., «Козак у степу» 1890 р., «Гайдамаки» 1902 р., «Чорноморська вольниця» 1908 р., «Самоспалення Гоголя» 1909 р., «Мотря Кочубеївна» 1909 р., «Солоха й дяк» 1926 р., «Гопак» 1927 – 1930 рр. Це листівка «Прометей» за мотивами творів Т. Шевченка 1910 р., ескізи до проекту пам’ятника Т. Шевченку 1912 р.; також створював ілюстрації до творів М. Гоголя «Тарас Бульба» та «Сорочинський ярмарок» 1872 -1882 рр.
Дружніми стосунками Ілля Юхимович був пов’язаний з М. Ге, М. Кропивницьким, М. Мурашко, Д. Яворницьким. Останній з них надав велику допомогу художникові у зібранні матеріалу для славнозвісної картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» 1880-1891 рр. та сам, до речі, був зображений в образі писаря. За словами І. Рєпіна, робота над історичним полотном створювалася важко, але це не завадило прославити героїчне минуле українського народу, показати волелюбний характер і непокірність січового козацтва. Художник довго працював над постатями, роками виношував окремі образи.
Розквіт творчості Рєпіна припав на 1880-і роки. У серпні 1886 р., мандруючи до маєтку В.В. Тарновського-молодшого, І.Ю. Рєпін зупинявся в Ніжині на поштовій станції (нині відділ Музей «Поштова станція» НКМ ім. І. Спаського). Згодом наше місто втілилося в його картині «Чумаки на Ніжинській дорозі». Полотно створено в 1910 р. і було подароване князю Ф. Юсупову. Згадка про картину з᾽явилася, коли на Паризькому аукціоні десь в 30-х рр. вона була придбана доктором Кепіним з Чехословаччини. На сьогодні доля картина невідома.
Перебуваючи в качанівському маєтку, художник вивчав предмети козацької старовини з багатої колекції В.В. Тарновського. Він ретельно замальовував козацький одяг, зброю, кувшини, баклаги для вина, порохівниці та похідні чорнильниці, бандури, кобзи. У вільний час ходив по селах, підшукував нові типажі селян, змальовував дивні краєвиди та заносив здобуту інформацію до альбому. На картині І. Рєпін відобразив і самого господаря Качанівки В.В. Тарновського-молодшого в образі худорлявого козака в чорній смушевій шапці, що стоїть праворуч від писаря. Публіка побачила «Запорожців» на ювілейній виставці Іллі Рєпіна в 1891 р. Картина була сприйнята захоплено, а тому куплена за немислимо високу ціну. Існує й інший варіант картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» 1889 – 1896 рр., який Рєпін спробував зробити більш «історично достовірним». Цей варіант зберігається в Харківському художньому музеї.
Перед Першою світовою війною митець мріяв оселитися на Україні та створити щось подібне до малярської студії в рідному Чугуєві. Міська управа вже підібрала землю під забудову, утім світова завірюха стала на перепоні до реалізації цього наміру.
Свою надзвичайно багату подіями та творчими досягненнями долю художник описав у автобіографічній книзі «Далеке близьке». Дійсно, І.Ю. Рєпін залишив по собі колосальну творчу спадщину, значення якої важко переоцінити. Він був істинно народним художником і великим майстром портрету.
Ірина Радей – науковий співробітник
відділу Музей «Поштова станція» Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського
