Жіноча доля і яскравий геній мандрівної зірки українського театру

Жіноча доля і яскравий геній мандрівної зірки українського театру

Заньки… Невелике, загублене у зелені шовковистих трав і перелісків Ніжинщини сільце, якими ще, на щастя, ясніє мапа України. Та всі ми, ніжинці, пишаємося, що саме воно подарувало світові цей український діамант, перед яким тьмяніють багато інших скарбів. Яке то щастя, що це не звичайна, хоч і дорога прикраса, вартість якої при бажанні завжди можна виміряти у будь-якому грошовому еквіваленті. Бо назва цьому діаманту – людський талант і він неоціненний настільки, наскільки може бути безкраїм небо чи яскравим – сонце.

Жіноча доля і яскравий геній мандрівної зірки українського театру

Цей талант народився сто сімдесят років тому у заньківському маєтку родини ніжинського повітового судді Костянтина Адасовського й при народженні отримав ім'я Марія. Зростаючи в сприятливій творчій домашній атмосфері, де на свята часто збиралася творча інтелігенція, тут влаштовувалися концерти, вечори духовної музики й аматорські вистави, завдяки своєму прекрасному голосу та яскравій акторській грі й майстерності перевтілення Маня, як називали Адасовські свою наймолодшу донечку, була на них улюбленицею. Тож ще задовго до свого виходу на аматорську й згодом професійну сцену завойовувала прихильність поціновувачів театрального мистецтва – найголовнішої та найнезрадливішої любові, що вже тоді зароджувалася у її серці.

Жіноча доля і яскравий геній мандрівної зірки українського театру

Жіноча доля і яскравий геній мандрівної зірки українського театру

Жіноча доля і яскравий геній мандрівної зірки українського театру

На формування життєвого і творчого світогляду майбутньої мисткині істотний вплив зробило її знайомство під час навчання у приватному пансіоні в Чернігові з українським поетом і громадським діячем, співавтором вірша, що став гімном України, Миколою Вербицьким, та уславленим поетом-байкарем Леонідом Глібовим. Приятелюючи з Тарасом Шевченком, Опанасом Марковичем, Пантелеймоном Кулішем, Микола Андрійович розповідав своїм вихованкам про красу рідної мови, знайомив з творчістю Івана Котляревського, Тараса Шевченка. Натомість саме Леонід Іванович «благословив» Маню на її першу в Чернігівському драмгуртку роль дівчинкисирітки — в казці «Дочка Кощея». Завдяки спілкуванню з ними Марія не тільки відчула себе справжньою українкою, а й остаточно вирішила у майбутньому присвятити своє життя сцені. Звісно, в тогочасному суспільстві на бажання юних панянок мало хто зважав. Навіть батько, який, по суті, сам і прищепив доньці любов до творчості й сценічного мистецтва, у майбутньому бачив Марію лише добропорядною господинею, вірною дружиною й люблячою матінкою для своїх діток.

Та хай би як неправдоподібно це звучало, проте саме нещасливе заміжжя й стало відправною точкою сходження Мані Адасовської на вершину театральної кар'єри яскравої зірки українського професійного театру Марії Заньковецької… Заньківчани бережуть пам'ять про свою видатну землячку. Шістдесят років тому на території колишнього маєтку Адасовських у відновленому після пожежі оригінальному будинку родини вони відкрили меморіальний музей. У його залах зібрано колекцію оригінальних речей Марії Костянтинівни – сценічні костюми, особисті речі її та родини, є навіть рояль, подарований Миколою Лисенком. Загалом експозиція музею налічує близько двох тисяч предметів, присвячених її дитячим та юнацьким рокам, сценічній майстерності Заньковецької та спогадам про неї сучасників…. Крім того, в етнографічному відділі музею представлені старовинні предмети декоративновжиткового мистецтва, якими колись послугувалися у своєму повсякденному житті місцеві селяни – національний одяг, побутові предмети, словом, все те народне, що так любила Марія Костянтинівна, що змалечку було їй близьким та рідним й від чого вона черпала справжнє натхнення для створення у подальшому своїх сценічних образів знедолених, безталанних, багатостраждальних українських жінок, наймичок-кріпачок, зганьблених покриток тощо.

Жіноча доля і яскравий геній мандрівної зірки українського театру

Жіноча доля і яскравий геній мандрівної зірки українського театру

Жіноча доля і яскравий геній мандрівної зірки українського театру

Жіноча доля і яскравий геній мандрівної зірки українського театру

Кожен свій образ на сцені Марія Костянтинівна не грала, а про живала разом зі своєю героїнею. Всі її ролі були втіленням духовної і моральної жіночої краси. Глядачів вражала життєва правда втілених нею героїнь, сповнена духом протесту проти жорстокості й тиранії тодішнього суспільства. Того самого суспільства, у якому жінки, навіть незалежно від свого соціального статусу чи статків, залишалися абсолютно безправними, повністю залежали від волі батька чи чоловіка. Потрібно тоді було мати неймовірну силу й незламність духу, витримку і терпіння, щоб вибороти своє право на вибір, на вільне життя, треба було зробити відчайдушний крок, аби зайняти своє справжнє й бажане місце під сонцем…

Жіноча доля і яскравий геній мандрівної зірки українського театру

Зробивши виклик родині та суспільству, Марія Заньковецька зуміла цей крок зробити… Її безмежно любили й шанували одні й засуджували та принижували інші. Вона була поза політикою та російський імператор, називаючи селючкою і малороскою, дарував їй золоті прикраси й срібло навіть після того, як вона відмовилася грати у петербурзькому придворному театрі. Гетьман Скоропадський, спостерігаючи, як геніально на сцені вона розкриває українську жіночу душу, призначив їй довічну пенсію. Радянська влада першою вшанувала Марію Заньковецьку званням народної артистки УРСР. Цю актрису після вистави на руках несли додому вдячні шанувальники і зневажав її почуттями той, від кого вона чекала тепла й любові, принижували ті, кого вона навала сценічній майстерності й передавала свій неймовірний досвід – такою була її плата за геніальність…

…Вузька стежина від музейного порогу веде углиб старого саду. Від колишньої липової алеї, що вела до величезного ставу поза будинком Адасовських, залишилося лише кілька прибитих вітрами й роками дерев. Обнявшись своїми старезними, розчахнутими бурями вітами, вони, утім, й зараз оберігають тишу та спокій тепер вже затягнутого осокою та очеретом водного плеса.

Жіноча доля і яскравий геній мандрівної зірки українського театру

Колись тут любила відпочивати Маня Адасовська – гуляла, відпочивала в альтанці, розучувала нові ролі й пісні, бувало, що й рибу у ставку вудила… Давно то було, а, втім, якщо додати трохи уяви й таки гарненько прислухатися, то в шумовинні зеленлисту обов'язково почується: Чого вода каламутна – чи не хвиля збила? Чого ж я смутна, невесела – чи не мати била?…

Катерина МИХАЙЛЕНКО

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Новини Чєрнігова