Ювілярка з сином і невісткою
За сто літ не вперше її день народження припадає на Великдень. Незадовго до поважного ювілею ми побували в гостях у сім’ї Мірошників із Забарівки. Це їхня матір Тетяна Іванівна цьогоріч дочекалася сторіччя.
Сто літ як день
У такому віці без сторонньої допомоги не обійтися. Тож шість років тому з Чернігова переїхали на малу батьківщину менший син ювілярки Василь із невісткою Любов’ю, щоб доглядати стареньку матір.
На цьому фото Тетяні Мірошник — 99 роківФото: Надане родиною Мірошників
Проти минулого року Тетяна Іванівна дуже змінилася. Ще торік маленька, худенька жінка сама виходила на подвір’я і навіть намагалася контролювати городи, нині ж без сторонньої допомоги не ходить будинком. У неї – окрема кімната, невеличка, охайна, як і сама ювілярка. Висять образи святих, прикрашені вишитими колись нею рушниками, та картини.
Хрестики на полотні — колишні роботи Тетяни Мірошник
У цьому будинку минуло все життя сільської жінки. Тетяна Мірошник у колгоспі працювала змолоду й до пенсії: молоко приймала, рахівницею була, касиркою. Її чоловік Іван Харитонович, учасник Другої світової війни, інвалід війни 2 групи працював бухгалтером у колгоспній конторі. Помер 34 роки тому.
Двоє синів виросло у їхній хаті. Старшому Олександру нині 81 рік. Все життя з дружиною й трьома доньками жив у Киргизії, водієм трудився, а на пенсії перебрався в Іркутськ нинішньої країни-агресорки.
Олександр Мірошник з донькою Тетяною й дружиною
Менший, 68-річний Василь, вивчився на токаря й 18 років мешкав у Чернігові з дружиною й двома синами, працював токарем на бурових вишках. Нині в село своє повернувся.
Василь Мірошник з дружиною та внучкою ВікоюФото: Надане родиною Мірошників
— Важке життя матір прожила, — говорить син. – Самотужки тягали плуг у колгоспі, косили, посеред зими ціпами зерно молотили… Та попри роботу, завжди охайною була, любила чистоту й порядок.
— У свої вісімдесят літ сама ще до сина в Іркутськ їздила! П’ять діб туди й назад, — додає про свекруху невістка, 64-річна Любов Анатоліївна. – До дев’яноста років жила сама. І варила, й господарство тримала, скільки сил було. А потім ми з чоловіком кожних вихідних почали навідуватися з Чернігова, а згодом і перебралися сюди. Живемо, як і всі в селі. Тримаємо господарство: свині, кури, скоро качки будуть. Город є, як же без нього?
Про що тепер замислено думає забарівська довгожителька, мовчки вдивляючись удалечінь? Може, про те, що в житті зовсім не матеріальне стає найдорожчим, не те, чого прагнув, надбавав, досягав. Найцінніші – рідні! Тетяна Мірошник, яка виростила двох синів, дочекалася п’ятьох онуків і дванадцятьох правнуків, знає це напевне. Це справжній сенс її життя. Може, тому пам’ять сторічної жінки чітко закарбувала дні народження кожного з її найдорожчих.
Бабуся Героя
Василь Іванович зазначає, що в їхньому роду були довгожителі. Його дід і тітка по матері прожили понад дев’яносто літ. Матері Бог відміряв більше. Але на довгому шляху й горя більше. Торік жінка пережила страшну втрату – на війні загинув її онук Сергій Мірошник, старший син Василя і Любові. Ця звістка підкосила його батьків, усю рідню, а надто бабусю-довгожительку, внукові якої судилося лише 44 зим і весен.
Сергій Мірошник загинув 9 вересня 2023 року
— Майже двадцять років Серьожа працював пожежником, а тоді не схотів підписувати контракт, казав, що не витримує вже дивитися на трупи, — плаче його мама Любов Анатоліївна. – 26 лютого 2022 року повинен був їхати в Польщу на роботу, але ж почалася велика війна. У квітні того року пішов добровольцем, усе спорядження придбав власним коштом. Обіцяв прийти у відпустку, а повернувся назавжди – загинув 9 вересня. Вирішили в Забарівці хоронити, бо тут уся наша рідня, не буде нас – будуть рідні, односельці, а в Чернігові чи хто його провідає. У Серьожі донечка залишилася Христина, студентка вже. Приїздила на Новий рік, обіцяла навідатися влітку.
Бабуся Люба з внучками Вікою і Христиною (справа)Фото: Надане родиною Мірошників
Та найчастіше в Забарівці в рідних буває правнучка Тетяни Іванівни Віка, 14-річна школярка, донька Дмитра Мірошника з Чернігова, меншого сина Василя й Любові. З дитинства дівчинка охоче приїздить у село, всі локдауни тут перечекала й початок повномасштабної війни. Дівчинці в селі надзвичайно подобається. Її добре розуміє найстарша внучка Тетяни Мірошник, 53-річна вчителька Тетяна з росії, яка в дитинстві кожне літо проводила то в батькової рідні в Україні, то в материної – в Киргизії.
— Таня завжди каже, що з Україною в неї пов’язані кращі спогади дитинства, — говорить Любов Мірошник. – Ми спілкуємося. Вони, на щастя, все розуміють і підтримують нас, дуже переживали, коли загинув Серьожа. Зідзвонюємося, обмінюємося світлинами та спогадами, бо тільки вони й залишилися.
Вісімдесятиоднорічний Олександр, старший син Тетяни Мірошник, востаннє був у Забарівці років із десять тому. Він усвідомлює, що сторіччя матері відбудеться без нього і його дітей, які стали заручниками своєї терористичної країни.
Ювілей
За тиждень до 100-річчя Тетяни Іванівни її невістка Любов Анатоліївна запевнила, що ювілей обов’язково відзначатимуть, бо не кожен має в житті таку дату. Каже, треба триматися, попри їхнє страшне горе втрати, збиратися разом і цінувати кожну хвилину в колі родини.
— Ми завжди святкували круглі дати матері, тож і тепер будемо, – говорить жінка. – Ще й тридцять гостей покличемо, бо рідня у нас велика. Зберемося за довгим столом і привітаємо ювілярку. Подзвонимо її сину в росію по відозв`язку, нехай і вони побудуть з нами заочно.
Невістка знає, чим любить смакувати свекруха. Їй до вподоби суп, картопелька, риба, голубці, чай із ягодами. І все солодке, бо, мабуть, гіркого було вдосталь у її житті.
Р.S. Після Великодня Мірошники надіслали фотозвіт, як сторічна ювілярка приймала вітання, квіти і святкові торти.
Ювілярка в день свого сторіччя, яке припало на Пасху
