Дванадцятого травня в Україні відзначався День медичної сестри. Зазвичай у цій нелегкій професії працюють жінки – серед чоловіків через багаторічні існуючі у суспільстві гендерні стереотипи вона не є популярною. Утім, нам вдалося познайомитися з одним таким медичним працівником, тож розповідаємо про нього і вам.
Олександр Тира в Ніжинському медучилищі навчався на фельдшера. Утім, його професійна стежина в медицині почалася з посади медичної сестри в колективі Ніжинської міської амбулаторії загальної практики сімейної медицини №8, що в мікрорайоні «Круча». Десять років він був першим помічником у лікарів сімейної медицини, котрі працювали в амбулаторії, сумлінно виконуючи завдання, пов'язані зі своїми посадовими обов'язками, брав участь в діагностуванні хворих й наданні їм медичної допомоги, веденні документообігу, проведенні маніпуляцій, організації диспансеризації, налагодження з мешканцями дільниці санітарно-просвітницької роботи тощо.
Професійний досвід, отриманий в амбулаторії, Олександр згадує зараз з особливою теплотою, адже для нього він був своєрідною перевіркою на вірність та відповідність цій непростій, обраній спочатку, може, й не зовсім за покликом серця, але такій потрібній для людства професії. І він пройшов її з честю. Цей досвід став Олександру в нагоді й на його теперішній (за новим класифікатором) посаді палатного медбрата неврологічного відділення Ніжинської міської лікарні. Кілька років тому його сюди запросив завідувач відділення Андрій Куціянов. І зовсім про це не пошкодував.
Чому ж вибір керівника випав саме на нього? Тут все дуже просто – у відділенні саме звільнилося місце однієї з медичних сестер, яке перед тим займав фахівець-чоловік. Оскільки він добре справлявся зі своїми обов'язками, керівник вирішив повторити свій експеримент, а заодно й спробувати вирішити, нехай і частково, важливу для галузі проблему гендерної асиметрії у професії. Бо ж чоловіків у їхньому відділенні всього двоє. Натомість чимало пацієнтів і пацієнток, котрі лікуються тут від різноманітних патологій центральної нервової системи, порушень мозкового кровообігу та інших судинних захворювань, зовсім безпомічні, й потребують не тільки інтенсивного лікування, а й посиленого догляду, в тому числі й з фізичним навантаженням для медперсоналу, справитися з якими медикиням почасти буває не під силу.
«Експеримент» розтягнувся в часі ось вже на сім років і хоч, крім Олександра, медбратів у відділенні не додалося, проте згуртованості цього колективу, їхньому вмінню допомагати й підтримувати одне одного, знаходити усілякі фахові компроміси можуть позаздрити й інші відділення. Та й для Олександра медична маніпуляційна практика в лікарні пішла на користь, бо він не тільки для пацієнтів, а й своєї родини вже давно став «домашнім» медиком. Особливо після того, як довелося виходжувати після інсульту тата чи виконувати профілактичні маніпуляції для мами.
— Обравши цю професію, треба бути готовим до того, що медицина – це завжди біль, кров, страждання й ми повинні зробити все можливе, аби максимально допомогти пацієнту їх позбутися – з допомогою пігулок, уколів, крапельниць, інших медичних маніпуляцій чи лікарських призначень, сказаного тобою пацієнту доброго, щирого слова чи підбадьорливої усмішки, – каже Олександр Тира. – Навіть якщо, як медик, ти розумієш всю серйозність ситуації, в якій перебуває пацієнт, ти мусиш вселяти у хворого щиру надію на одужання, віру в його світле, краще майбутнє без хвороби і болю, бо нерідко перед ними відступають найважчі хвороби, бо їм до снаги поставити на ноги навіть невиліковного пацієнта…А розчарування? Так, бувають. Особливо, коли отримуємо поразку в боротьбі за здоров'я пацієнта. Та найстрашніше, що може бути в нашій професії – це повідомляти рідним гіркі звістки. Чи можна назвати це розчаруванням? Не знаю. Можливо зневіра, розпач, невдоволення. «Копаєшся» в собі, покроково, похвилинно згадуєш свої дії, пропрацьовуєш свої помилки. Аналізуєш, вивчаєш, робиш висновки. Збагачуєшся новим професійним досвідом. І тоді знову повертаєшся до роботи. Тієї, яку любиш, і без якої вже не уявляєш свого життя…
Інформційна довідка
П'ять років тому Міністерством охорони здоров'я України було ініційовано внесення змін до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, згідно з якими посади середнього й молодшого медичного персоналу у Класифікаторі професій мають відповідати статі працюючих, про що навіть дозволено робити відповідний запис у трудовій книжці.
Безумовно, що передумовою до рішення про врегулювання гендерномаркованої лексики, у тому числі й у сфері медицини, було внесення змін до Українського правопису, одним з головних нововведень якого стало офіційне затвердження фемінітивів. Водночас завдяки цим новаціям у медичній галузі з'явилися й інші гендерно ідентифіковані професії. Тож відтепер у дипломах юнаків — випускників медичних коледжів, котрі раніше могли навчатися лише за спеціальністю «Медична сестра», прописана кваліфікація «Медичний брат»…
Катерина МИХАЙЛЕНКО.
Фото Валерія КИЧКА.
На знімку: Олександр ТИРА.
Матеріал створено у партнерстві з Волинським прес-клубом.
