Михайло Давиденко
Двадцять років функціонує на Корюківщині радіотаксі. Заснував цю службу 57-річний корюківчанин Михайло Давиденко. Думав, попрацює два-три роки, а потім залишився. Про себе та свою роботу розповів Сусіди.Сіty.
Робота на колесах
Після школи Михайло Давиденко вивчився в Щорському ПТУ на електрогазо-зварювальника. Трохи попрацював за фахом перед армією та після служби, однак ця спеціальність не стала його основною роботою надалі.
— Два роки з будівельною бригадою зводили будинки в Олександрівці, — розповідає Михайло Васильович. — А потім п’ять років працював на фабриці техпаперів, бо що ж то за корюківський хлопець, що на фабриці не трудився? Вивчився на техніка-технолога целюлозної промисловості. З 1999 року — приватний підприємець, чим тільки не займався! А з 2004-го — працівник служби таксі.
Думав, два-три роки попрацюю і все, бо майже цілодобова робота виснажує. Проте ось минає вже двадцять — Михайло Давиденко
За цей час Михайло Давиденко змінив чотири власні автівки для роботи. На першому місці — комфорт і можливість стабільно працювати на не найкращих дорогах району, від яких, утім, прямо залежить хліб таксиста.
— Мій покійний батько колись казав, що мої гроші — на дорозі, — пригадує. — А дороги у нас жахливі. Разом із тим, кожна поїздка — це щось нове, нові люди, нові враження. Адже хто хоче бачити хороше довкола, перш за все, помічає його в дрібницях, які нас оточують. А ми не цінуємо те, що маємо. Так вже влаштовані. От сам у себе питаю: «Коли ти востаннє ходив по бутівському мосту?.. Коли слухав у лісі спів пташок?..» На те, що робить наш світ прекрасним, людям не вистачає часу.
Чи набридає кермо
Михайло Давиденко ствердно каже, що й набридає, і втомлює. Романтика доріг у роботі таксиста живе перших років п’ять, а далі починаються суворі будні.
— Коли раніше їздили сім’єю на море, то завжди виключно потягом. Це таке щастя — відпочити від керма й побути з рідними! — зізнається Михайло Васильович. — Через мою роботу сім’я ніколи не бачила мене поряд у свята. Адже коли в людей свято, у таксистів — робота. Тож такі дні завжди старався хоча б «відмітитися» вдома та відвідати батьків, бо доки є батьки, ми — діти. Мого батька вже нема на світі, а мамі, слава Богу, 88 років.
Найкращий період життя
— Найкращий період у житті для мене — від народження й дотепер, — зазначає Михайло Давиденко. — Якби можна було повернути роки назад, не змінив би нічого, адже хтозна, чи не припустився б іще більше помилок. Життя — це суцільна робота над помилками. Єдине, що підкоригував би — по-іншому б реагував на життєві складнощі й більш виважено витрачав свої ресурси, думаючи про майбутнє…
Мені двічі в житті доводилося починати з нуля. Це було складно, але реально. Головне — мати стимул, він дає сили почати все заново. Вважаю, не можна жалітися на життя, яким би складним воно не було. Бог не дає людям випробувань не під силу. Тож треба жити й дорожити найбільшим багатством — сім’єю, дітьми.
Сім’я
Їхній сім’ї з дружиною Наталією 23 роки. Двадцятидворічна донька Даша, народжена в один день із татом, 23 листопада, нині студентка 4 курсу Національного авіаційного університету, майбутня фахівчиня у сфері міжнародних відносин. З початку повномасштабної війни виїхала до Німеччини, куди запросила мама її подружки-одногрупниці.
Давиденки вдячні незнайомій жінці, яка запропонувала безпечні умови для їхньої донечки. Їхня спільна родинна мрія така ж, як і в кожного в нашій країні — мирна незалежна Україна. І щоб діти жили й працювати у своїй державі.
Про ставлення до грошей
Михайло зазначає, що спокійно ставиться до грошей, називаючи їх не метою, а засобами для життя. Тобто, вони повинні бути.
— Скільки треба людині? Кожному по-різному, — розмірковує. — Одним вистачає хліба — і вони щасливі, а інші все життя колотять капітали — і їм все мало. Для мене важливіше відчувати землю під ногами. Те, що справді має цінність, не вимірюється в грошах.
Як приклад Михайло демонструє два своїх телефони. Найчастіше користується дешевим кнопковим, він робочий і безвідмовний уже багато років. Недорогий смартфон теж із розряду «для дзвінків» використовує для приватного спілкування.
Особливі пасажири
За словами керівника радіотаксі, під час війни люди рідше користуються їхніми послугами. І на те є об’єктивні причини. Але є й постійні клієнти, які багато років довіряють службі таксі, яка намагається відповідати людським запитам попри часи та труднощі.
— Лише одного разу я не виконав свою роботу до кінця, — зізнається Михайло Давиденко. — Це був випадок на початку повномасштабного вторгнення росіян у 2022 році. Поспіхом вивозив людей з міста, коли мені зателефонували, що під Корюківкою вже ворожа колона. Швидко висадив пасажирів, перепросив, бо в місті залишалася моя сім’я. Добре, що росіяни не зупинилися в Корюківці, але тоді ніхто не міг знати, що могло б бути.
Михайло Давиденко вдячний усім, хто користується послугами служби таксі. І всім своїм працівникам, які їх забезпечують на високому рівні.
