Дивлячись на цього усміхненого чоловіка у військовій формі з не по статуту пов’язаній на голові бандані менше всього можна впізнати в ньому науковця. А, втім, він і справді є кандидатом історичних наук, доцентом кафедри всесвітньої історії Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, науковий керівник спільної науково-дослідної археологічної лабораторії Інституту археології НАНУ та НДУ імені М.В. Гоголя, керівник кількох археологічних експедицій, автор понад вісімдесяти наукових робіт в галузі археології. Хоч навіть це далеко не повний перелік наукових та професійних регалій Івана Станіславовича Кедуна з широкого кола його археологічних інтересів. З ним ми зустрілися в Ніжині на Гоголівській, одній з найстаріших і найцікавіших з його археологічної точки зору міських вулиць.
Іван Кедун
Від початку повномасштабного вторгнення я вже не науковець, а військовослужбовець ЗСУ, — відрекомендувався мені Іван Станіславович, усміхнувшись знову, щиро й відкрито.- А до наукової роботи повернуся після повернення кордонів нашого колишнього Новгород-Сіверського князівства, крайньою точкою якого були землі нинішньої Брянщини…
Свого часу темою дисертації на здобуття наукового ступеня Іван Станіславович обрав ту, що була близькою йому ще з малих літ — «Новгород-Сіверський та його округа у X-XIII століттях». Коли хлопчикові виповнилося два роки, його батьки переїхали до Новгород-Сіверського. Тут, в ореолі величі й таємничості цього древнього княжого міста минало його дитинство. Натхненний розповідями батька, вчителя історії Станіслава Григоровича про історію цієї древньої сіверської землі хлопчик вбирав у себе дух князівської епохи. Збираючись на Замкову гору, прогулюючись старим дитинцем, хлопчик часто уявляв собі це місто над крутим вигином красуні-Десни тисячу років тому, таким, яким бачили його великі руські князі – із княжим двором, замчищем, древнім монастирем та старовинними дерев’яними церквами. Цікаво, які ще сакральні таємниці й неоціненні артефакти зберігають нашарування ґрунту над старими замковими руїнами й рештками старовинних монастирських ходів? Якими були нащадки Володимира Мономаха? Якими державницькими справами вони опікувалися, які вотчини ділили, проти кого воювали й чиї землі захищали?..
Іван Кедун
Ніжинський державний університет став для Івана саме тим місцем, в якому юнак згодом не тільки зміг знайти відповіді на усі ці й багато інших питань, а й зумів розгадати ще силу силенну інших історичних та наукових загадок і таємниць. Спочатку як студент, пізніше — на посаді асистента кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин, а згодом доцента цієї кафедри, поєднуючи викладацьку роботу з науково-дослідною діяльністю, копіткою практичною діяльністю, зокрема, й організацією польових досліджень студентсько-викладацькими археологічними експедиціями. Це ж було так захопливо – досліджувати історичну спадщину, культуру й побут своїх предків від самого початку формування Чернігівсько-Сіверських земель, що сягали своїми територіями аж до Стародубу, Курська й мокшанських боліт, до періоду Золотої Орди й входження їх до складу Великого князівства Литовського. За два десятки років археологічних розкопок на території Ніжинщини та Новгород-Сіверщини під керівництвом Івана Кедуна було зроблено справді величезну роботу з дослідження невідомих сторінок історії нашого краю. Захистивши вчений кандидатський ступінь науковець взявся за написання докторської дисертації.
-Ви собі просто не уявляєте, скільки ще різних історичних таємниць зберігає земля чернігівська, сіверська й навіть наша, ніжинська, — розповідає Іван Станіславович. – Скажімо, чи багато хто з місцевих мешканців зараз знає, що ось тут неподалік, практично у середмісті неподалік церкви Всіх Святих знаходиться комплекс підземних підвалів грецького магістрату, які пізніше використовувалися як торговельні приміщення, так звані рейнські винні погреби. Є історичні свідчення й про потаємні ходи та підвали на території Замкової гори й Спасо-Преображенського монастиря у Новгород-Сіверську. Тож вивчати ще є багато чого..
Робота і улюблена справа до початку війни
Власне, у науковця вже й зараз матеріалів, знайдених під час розкопок в археологічних експедиціях та під час його польових досліджень назбиралося на цілу докторську дисертацію. А втім, написання її через початок повномасштабного вторгнення російських військ в Україну вченому довелося відтермінувати.
Улюблена справа Івана Кедуна
-Прокинувшись того ранку від вибухів, зрозумів, що почалося те, про що із тривогою й неспокоєм останнім часом говорилося між людьми, згадує Іван Станіславович. – Відправив рідних у більш-менш безпечне місце, а сам пішов у військкомат. Спочатку мені відмовляли за станом здоров’я – через перенесений раніше інфаркт. Я хоч і науковець, та за роки перебування в археологічних експедиціях отримав непоганий досвід надання першої медичної допомоги, вмію орієнтуватися на місцевості, маю навички водіння й можу без проблем налагодити роботу БПЛА. Взяли бойовим медиком. У складі 58-ї ОМБ імені Івана Виговського спочатку стояли с на підступах до Ніжина, а після звільнення Чернігівщини вирушили на Донбас, обороняли Бахмутський напрямок.
-Що для Вас тоді було найважче?
-А хіба на війні буває легко? Важко було морально – бо ворог напав на нашу землю й тепер нам реально доводиться відстоювати не тільки свою незалежність та суверенність, а й рідну землю, життя своїх рідних. Важко було дивитися у вічі пораненому бійці, обнадіювати, витягувати їх в безпечне місце, дорогою роздумуючи про те, як і чим я зможу йому допомогти. Бувало, що за один бій по півтора-два десятки відразу. А найгірше – обирати серед поранених, кому першому надавати допомогу, а хто ще може почекати. Важко відчувати відчай, адже за тих обставин, коли дорога кожна хвилина, хтось міг просто не дочекатися твоєї допомоги…
-Руки опускалися?
-Ні. В екстремальних умовах та складних випадках відчувався брак практичного досвіду й спеціальних медичних знань – це справді було. Тоді дякуючи нашим ніжинським медикам практично завжди був на зв’язку, консультувався з хірургом Костянтином П’ятковським, травматологом Сергієм Боришкевичем та його дружиною лікарем-інфекціоністом Наталією Боришкевич, анестезіологом Павлом Титовцем, багатьма іншими знайомими лікарями й фельдшерами. Дуже нам тоді допомагали волонтери — священники Сергій Чечин, Михайло Якубів з матінкою Дарією, Сергій Дерліменко, Юлія й Максим Кузьменки та їхні польські друзі, Сергій Голодний, які привозили нам необхідні медикаменти, й звісно, допомагали багатьма іншими необхідними в солдатському побуті речами. Навіть забезпечували нас військовими одностроями, передали тоді три автомобілі, квадрокоптери.
-Зараз ви несете службу на теренах Чернігівщини…
-Так, перевівся сюди за станом здоров’я – після перенесеного інфаркту. Тож працюю над виконанням військових завдань на іншому напрямку нашої оборони, паралельно продовжую виконувати обов’язки бойового медика…
-Можливо, це саме той шанс, щоб звільнитися й нарешті продовжити займатися науковою діяльністю?
-Так, левова частка роботи вже зроблена, наразі маю ще багато цікавих матеріалів стосовно моєї улюбленої теми Новгород-Сіверського князівства. Та поки ворог продовжує топтати мою землю, моє місце ось тут, серед моїх побратимів. Ось проженемо русню на кордони князівства періоду тринадцятого століття -за брянщину, тоді й закінчу дисертацію….
